Переможцем першого конкурсу для студентів «Я будую країну» від соціального кооперативу Файні Ябка став першокурсник факультету туризму Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Олег Ворощук. Сертифікат на 10 тисяч гривень йому вручив на першій факультетській лінійці керівник підприємства, депутат обласної ради Богдан Станіславський. А через півроку, за результатами навчання у першому семестрі, знову буде визначений кращий студент. Унікальним є не лише сам конкурс, коли студенти за високий бал документа про повну загальну середню освіту та за результатами ЗНО отримують грошову винагороду, а й те, що переможцем першого конкурсу став юнак, який після закінчення школи в США вирішив продовжити навчання в Україні. Говоримо з ним про те, чому він вирішив повернутись?
- Чому у час, коли дуже багато твоїх однолітків мріють виїхати в Польщу чи тим більше в США на навчання, ти вирішив повернутися в Україну і навчатись тут?
- Якщо бути чесним, то я повернувся, щоб просто жити, відчувати себе людиною. Знайти в Україні своє щастя і, можливо, кохання. Бо життя в Америці як такого немає. Особистого, то я взагалі про це мовчу. Там ти просто живеш, як робот. От, наприклад, мій тато. Він вдома, на роботі, потім йде ще на іншу роботу. Просто утримувати всю нашу сім’ю.
- А тут трохи вільніше?
- Так. Без сумніву, тут почуваєш себе набагато вільніше.
- Скільки часу ти навчався в Штатах? Скільки ти там прожив, аби зрозуміти, що це не твоє?
- Ми там живемо загалом вже 4 роки. Але перші два місяці, як тільки ми туди приїхали, я плакав фактично кожного дня. “Хочу додому, хочу додому і все,” - гуло в голові.
- Скільки тобі тоді було?
- Я поїхав після 8 класу. Але потім ти помалу звикаєш до цієї буденності. Ти просто існуєш: ходиш до школи, на футбол і зі школи. Все.
- Як ви переїхали в США?
- Тато виграв грін-карту, за ним поїхали і ми.
- В яке місто ви переїхали?
- Штат Нью-Джерсі, місто Кліфтон.
- Що це за місто? Воно більше схоже на Франківськ чи це індустріальне місто?
- Ні, це маленьке містечко. Там немає таких великих будинків, це точно не Нью-Йорк. Щось середнє між Франківськом і тим самим Обертином.
- Ти навчався в Українській школі і одразу продовжив навчання в США. Є різниця?
- Школи відрізняються практично всім. Якщо тут, в Україні, в мене було близько 20 різних предметів, то там 7, плюс ланч, який також вважається окремим предметом. Кожного дня вони повторювались. Навчання там розпочинається о 7:29, урок триває 44 хвилини, тобто на хвилину менше як в нас.
- Чи легко тебе прийняла наша країна назад? Найперше, як тобі було зареєструватись на ЗНО?
- З цим якраз були великі проблеми. В останні два тижні реєстрації я дізнався, що все-таки є можливість зареєструватись на тестування українцям, які вчились за кордоном. За два дні зібрав документи, зробив фотографії і вислав бабусі. Вона мене зареєструвала, допомогла моя колишня класна керівничка Галина Василівна Безкровна [Олег Навчався у ЗОШ №22 м. Івано-Франківська]. Я дуже переживав, чи вдасться зареєструватись. Настільки, що одного разу мені навіть наснилось, що бабусі прийшов лист, яким повідомляли, що мене не зареєстровано. Добре, що цей сон не збувся.
- Як ти здавав ЗНО? Бо виходить так, що ти, навчаючись в американській школі, навіть з такою програмою, не надто напруженою, все одно зміг отримати найвищий бал серед всіх, хто вступав і вчився тут.
- В мене залишились знання, які я ще отримав в Україні. Наприклад, українську мову я знав в школі дуже добре, я любив її. Теми ж, які не встиг вивчити в українській школі, я намагався освоїти самостійно, декілька тем допомогла мені вивчити моя класна керівничка. Твори читав самостійно, деякі скорочено, деякі повністю. Історію фактично повторював за день до ЗНО, так само і географію. Англійську додатково не вчив. Тобто, можна сказати, що я здавав ЗНО, маючи знання, які мені ще дала українська школа.
- Як відреагували твої батьки на рішення навчатись в Україні?
- Одразу були трохи незадоволені. Самі розумієте, важко порівнювати шанси та перспективи у США та в Україні. Хоча тато мене ще два роки тому питав, чи я не хочу навчатись в Києві. Я тоді дуже здивувався такому питанню. А пізніше вже сам вирішив, що буду вступати в український університет. Спочатку обирав між Києвом та Львовом, бо також мав де там жити. Але потім зрозумів, що хочу все ж таки додому. Тому вибрав Франківськ. Тут краще: вдома, біля всіх своїх друзів та родичів набагато комфортніше.
- Ти сказав, що в Америці більше шансів. Але чи є шанси тут?
- В нас теж є шанси і перспективи. Чому ні? Всі кажуть, що нічого немає, бо вони в себе не вірять і не вірять в нашу країну. А я в неї вірю і буду робити все, щоб вона була ще кращою.
- Плануєш залишатися в Україні після того, як закінчиш навчання?
- Я би дуже цього хотів. Бо я себе просто не уявляю в тій Америці і не знаю, що я там буду робити і з ким.
